Традиційна дерев’яна архітектура Люблінщини – виставка фотографій з колекції Національного музею в Любліні
Сьогодні нам важко повірити, що до 1960-х років дерев’яні будівлі домінували в люблінській сільській місцевості і набули виразних регіональних форм. Вони були результатом дещо різних умов життя мешканців, економічних можливостей та естетичних потреб. Можна навіть виділити окремі зони житлової архітектури.
У південній частині воєводства (Білгорайський, Янівський, Замойський і Томашівський повіти) виявлено старіші і примітивніші будинки, переважно однокімнатні з просторим передпокоєм і кімнатою. У Білгорайському повіті та частині Замойського повіту хати будували з товстих або круглих фасадних дошок, зв’язаних по кутах з виступаючими кінцями. Вони були накриті високим шатровим дахом, який більш ніж удвічі перевищував видиму частину зрубу. У північній частині був компактний ряд широкофасадних, асиметричних хат з окремою кімнатою та з переважно димчастими дахами у старіших будівлях. У цій місцевості використовували більш складну орнаментику – не тільки у вигляді розписів, а й численних декоративних елементів з дерева, розміщених на кінцях стельових балок, сучків, дверей, під і над вікнами, на ґанках і в двосхилих стінах дахів. Крім того, у північно-східній частині, так званій Підліссі, Ян Гурак виділив окремий тип хат з фронтальною (репрезентативною) кутовою аркадою, з кутовою аркадою у господарській частині та з нішею у господарській частині. Крім вищезгаданих форм, будинки з центральною нішею поширені у двох групах: на Підліссі та Південному Сході. У західній зоні воєводства траплялися хати люблінсько-надвіслянського типу (будівлі з двосхилою аркадою) та уржендовського типу з поздовжньою аркадою, а у східній зоні – надбужанського типу, типи будинків і садиб якого перетинали кордон і проникали далі на Полісся та Волинь.
Серед вищезгаданих типів хат були й інші архітектурні форми, які не утворювали компактних окремих груп, а були розкидані по всій місцевості. Зазвичай як окремі будівлі в конкретному населеному пункті або шляхом формування локальних скупчень будинків, характерних лише для одного населеного пункту. Це голландські садиби, будинки німецьких колоністів, “олександрівські” будинки, “татарські” будинки, хати дрібних фермерів або будинки містечкових ремісників. У південно-східній Замойщині знайдено фахверкову споруду, де дерев’яний каркас був заповнений стержнями, обмотаними соломою і обмазаними глиною (використання глини в будівництві було характерним для Поділля). Схожа ситуація склалася у районі Влодава, де також збудовано кілька каркасних будинків з цегляним заповненням.
Дерев’яні будівлі збереглися до наших днів лише в незначній мірі, але наскільки різноманітними вони були і як красиво вписувалися в природний сільський ландшафт, можна побачити на фотографіях, що зберігаються в архіві Етнографічного відділу Національного музею в Любліні. Ці фотографії були зроблені з 1920-х до 1980-х років. Дослідження проводили фотографи, краєзнавці та працівники відділу етнографії Люблінського музею у 1960-х роках під час численних польових досліджень у Люблінському воєводстві. Значна частина задокументованих будівель більше не існує, деякі з них були трансформовані, і лише деякі збереглися до наших днів у своєму первісному вигляді. На виставці ви маєте можливість побачити фотографії лише невеликої частини будівель, які колись можна було знайти на Люблінщині.
Опрацьовано професором Маріолою Тимохович
Практична інформація
Коли: 3-31 серпня 2023 року
Де: Алея Гартвігів
Вхід вільний
